1-я книга Царств

Глава 1

1 Был некоторый человек родом из Рамафаим-Цофима, с горы Ефремовой, имя ему Елкана, сын Иерохама, сын Елигу, сын Тоху, сын Цуфа, Ефремлянин.

2 У него были две жены, имя одной Анна, а имя другой Фенинна; у Фенинны были дети, а у Анны не было детей.

3 Сей человек ходил по временам из города своего Армафема для поклонения и принесения жертвы Господу сил в Силом, где два сына Илиевы, Офни и Финеес, были священниками Господа.

4 В тот день, когда приносил Елкана жертву, давал Фенинне жене своей и всем сыновьям ее и дочерям ее части,

5 Анне же давал часть вдвое, потому что он любил Анну, хотя Господь заключил чрево ее.

6 Но соперница ее сильно огорчила ее, заставляя ее роптать на то, что Господь заключил чрево ее.

7 Так бывало всякий год, когда ходила Анна в дом Господень; так раздражала она ее; а сия плакала, и не ела.

8 И сказал ей Елкана, муж ее: Анна, что ты плачешь, и что не ешь, и что скорбит сердце твое? Не лучше ли я для тебя десяти сынов?

9 И встала Анна после того, как она ела и пила в Силоме (а Илий священник сидел тогда на стуле у порога храма Господня).

10 И в скорби души молилась Господу, и горько плакала.

11 И дала обет, и сказала: Господи сил! если Ты воззришь на скорбь рабы Твоей, и вспомнишь меня, и не забудешь рабы Твоей, и дашь рабе Твоей дитя мужеского пола: то я отдам его Господу на все дни жизни его, и бритва не коснется головы его.

12 Между тем, как она долго молилась пред Господом, Илий смотрел на уста ее.

13 Анна же говорила в сердце своем, только уста ее двигались, а голоса не было слышно; и Илий счел ее пьяною.

14 И сказал ей Илий: доколе тебе пьянствовать? Вытрезвись от вина своего.

15 Но Анна отвечала, и сказала: нет, господин мой, я жена, скорбящая духом; вина и напитков я не пила, но изливаю душу мою пред Господом.

16 Не считай рабы твоей негодною женщиной; поелику от великой печали моей и от скорби моей я говорила теперь.

17 Тогда отвечал Илий, и сказал: иди с миром, и Бог Израилев исполнит прошение твое, чего ты просила у Него.

18 Она же сказала: да будет раба твоя в милости у тебя. И пошла сия женщина в путь свой, и ела, и лице ее было уже не таково, как прежде.

19 И встали они поутру, и поклонились пред Господом, и возвратились, и пришли в дом свой в Раму. И познал Елкана Анну жену свою, и вспомнил ее Господь.

20 По прошествии некоторого времени зачала Анна, и родила сына, и нарекла ему имя Самуил: поелику я испросила его у Господа, сказала она.

21 И пошел муж ее Елкана со всем домом своим принести в положенное время жертву Господу и совершить обет свой.

22 Но Анна не пошла, а сказала мужу своему: когда младенец отнят будет от груди, тогда я отведу его, и он явится пред Господа, и останется там навек.

23 И сказал ей Елкана, муж ее: делай что тебе благоугодно; оставайся, пока не отнимешь, его от груди, только да исполнит Господь слово Свое! Итак осталась женщина, и кормила грудью сына своего, пока не отняла его от груди.

24 Когда же отняла его от груди, повела его с собою, взяв три тельца и одну ефу пшеничной муки и сосуд вина, и привела его в дом Господень в Силом. Дитя же было еще молодо.

25 И закололи тельца, и привели отрока к Илию.

26 И сказала Анна: господин мой! да живет душа твоя! Я - та самая женщина, которая здесь при тебе стояла и молилась Господу.

27 О сем дитяти молилась я, и исполнил мне Господь прошение мое, чего я просила у Него.

28 Итак я отдаю его Господу на все дни жизни его, потому что он испрошен у Господа. И поклонилась там Господу.

1-а Самуїлова

Розділ 1

1 I був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я́ йому Елкана, син Єрохама, сина Ілі́я, сина Тоху, сина Цуфа, єфре́млянин.

2 А він мав дві жінки, — ім'я́ одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було́.

3 А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло́, щоб вклонятися та прино́сити жертви Господу Савао́ту. А там два Ілі́єві сини, — Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.

4 І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та до́чкам її частини,

5 а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утро́бу.

6 А її супе́рниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утро́бу.

7 І так робив він рік-у-рік, коли вона вхо́дила до Господнього дому, а та так гніви́ла її. І вона плакала й не їла.

8 І сказав їй чоловік її Елкана: „Анно, чого ти плачеш і чому́ не їси? І чого сумне́ твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?“

9 І встала Анна по їді та по питті в Шіло́, а священик Ілі́й сидів на стільці при бічно́му одві́рку Господнього храму.

10 А вона була ско́рбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.

11 І склала вона обі́тницю, та й сказала: „Господи Савао́те, якщо дійсно спогля́неш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці наща́дка чоловічої статі, то я дам його Господе́ві на всі дні життя його, а бритва не торкнетья його голови“.

12 І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілі́й пильнував за її устами.

13 А Анна — вона говорила в серці своїм: тільки гу́би її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'я́ну.

14 І сказав до неї Ілі́й: „Аж доки ти будеш п'я́ною? Ви́тверезись зо свого вина!“

15 А Анна відповіла та й сказала: „Ні, пане мій, — я жінка скорбна духом, а вина та п'янко́го напо́ю не пила́ я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.

16 Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги́ своєї“.

17 І відповів Ілі́й та й сказав: „Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажа́ння твоє, яке ти від Нього жадала“.

18 А вона сказала: „Нехай невільниця твоя зна́йде милість в оча́х твоїх!“ І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.

19 І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем. І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами. І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї.

20 І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім'я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його.

21 І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну́ жертву та обі́тниці свої.

22 А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: „Аж коли буде відлу́чений цей хлопчик, то відведу́ його, — і він з'я́виться перед Господнім лицем, і наза́вжди позоста́неться там!“

23 І сказав ій чоловік її Елкана: „Роби те, що добре в оча́х твоїх! Залишайся, аж поки відлу́чиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово“. І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.

24 А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома́ бичками й одною ефо́ю муки, і бурдюко́м вина, і привела́ його до Господнього дому до Шіло́. А той хлопчик був ще мали́й.

25 І зарізали бичка, і привели́ того хлопчика до Ілі́я.

26 І вона сказала: „О, пане мій, як жива душа твоя, мій пане, — я та жінка, що стояла з тобою отут, щоб молитися Господе́ві.

27 Я молилася за дитину цю, — і Господь дав мені жада́ння моє, що я просила від Нього.

28 А тепер я віддаю́ його Господе́ві на всі дні, скільки він жада́ний для Господа“. І вклонилася там Господе́ві.

1-я книга Царств

Глава 1

1-а Самуїлова

Розділ 1

1 Был некоторый человек родом из Рамафаим-Цофима, с горы Ефремовой, имя ему Елкана, сын Иерохама, сын Елигу, сын Тоху, сын Цуфа, Ефремлянин.

1 I був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я́ йому Елкана, син Єрохама, сина Ілі́я, сина Тоху, сина Цуфа, єфре́млянин.

2 У него были две жены, имя одной Анна, а имя другой Фенинна; у Фенинны были дети, а у Анны не было детей.

2 А він мав дві жінки, — ім'я́ одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було́.

3 Сей человек ходил по временам из города своего Армафема для поклонения и принесения жертвы Господу сил в Силом, где два сына Илиевы, Офни и Финеес, были священниками Господа.

3 А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло́, щоб вклонятися та прино́сити жертви Господу Савао́ту. А там два Ілі́єві сини, — Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.

4 В тот день, когда приносил Елкана жертву, давал Фенинне жене своей и всем сыновьям ее и дочерям ее части,

4 І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та до́чкам її частини,

5 Анне же давал часть вдвое, потому что он любил Анну, хотя Господь заключил чрево ее.

5 а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утро́бу.

6 Но соперница ее сильно огорчила ее, заставляя ее роптать на то, что Господь заключил чрево ее.

6 А її супе́рниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утро́бу.

7 Так бывало всякий год, когда ходила Анна в дом Господень; так раздражала она ее; а сия плакала, и не ела.

7 І так робив він рік-у-рік, коли вона вхо́дила до Господнього дому, а та так гніви́ла її. І вона плакала й не їла.

8 И сказал ей Елкана, муж ее: Анна, что ты плачешь, и что не ешь, и что скорбит сердце твое? Не лучше ли я для тебя десяти сынов?

8 І сказав їй чоловік її Елкана: „Анно, чого ти плачеш і чому́ не їси? І чого сумне́ твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?“

9 И встала Анна после того, как она ела и пила в Силоме (а Илий священник сидел тогда на стуле у порога храма Господня).

9 І встала Анна по їді та по питті в Шіло́, а священик Ілі́й сидів на стільці при бічно́му одві́рку Господнього храму.

10 И в скорби души молилась Господу, и горько плакала.

10 А вона була ско́рбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.

11 И дала обет, и сказала: Господи сил! если Ты воззришь на скорбь рабы Твоей, и вспомнишь меня, и не забудешь рабы Твоей, и дашь рабе Твоей дитя мужеского пола: то я отдам его Господу на все дни жизни его, и бритва не коснется головы его.

11 І склала вона обі́тницю, та й сказала: „Господи Савао́те, якщо дійсно спогля́неш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці наща́дка чоловічої статі, то я дам його Господе́ві на всі дні життя його, а бритва не торкнетья його голови“.

12 Между тем, как она долго молилась пред Господом, Илий смотрел на уста ее.

12 І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілі́й пильнував за її устами.

13 Анна же говорила в сердце своем, только уста ее двигались, а голоса не было слышно; и Илий счел ее пьяною.

13 А Анна — вона говорила в серці своїм: тільки гу́би її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'я́ну.

14 И сказал ей Илий: доколе тебе пьянствовать? Вытрезвись от вина своего.

14 І сказав до неї Ілі́й: „Аж доки ти будеш п'я́ною? Ви́тверезись зо свого вина!“

15 Но Анна отвечала, и сказала: нет, господин мой, я жена, скорбящая духом; вина и напитков я не пила, но изливаю душу мою пред Господом.

15 А Анна відповіла та й сказала: „Ні, пане мій, — я жінка скорбна духом, а вина та п'янко́го напо́ю не пила́ я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.

16 Не считай рабы твоей негодною женщиной; поелику от великой печали моей и от скорби моей я говорила теперь.

16 Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги́ своєї“.

17 Тогда отвечал Илий, и сказал: иди с миром, и Бог Израилев исполнит прошение твое, чего ты просила у Него.

17 І відповів Ілі́й та й сказав: „Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажа́ння твоє, яке ти від Нього жадала“.

18 Она же сказала: да будет раба твоя в милости у тебя. И пошла сия женщина в путь свой, и ела, и лице ее было уже не таково, как прежде.

18 А вона сказала: „Нехай невільниця твоя зна́йде милість в оча́х твоїх!“ І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.

19 И встали они поутру, и поклонились пред Господом, и возвратились, и пришли в дом свой в Раму. И познал Елкана Анну жену свою, и вспомнил ее Господь.

19 І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем. І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами. І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї.

20 По прошествии некоторого времени зачала Анна, и родила сына, и нарекла ему имя Самуил: поелику я испросила его у Господа, сказала она.

20 І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім'я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його.

21 И пошел муж ее Елкана со всем домом своим принести в положенное время жертву Господу и совершить обет свой.

21 І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну́ жертву та обі́тниці свої.

22 Но Анна не пошла, а сказала мужу своему: когда младенец отнят будет от груди, тогда я отведу его, и он явится пред Господа, и останется там навек.

22 А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: „Аж коли буде відлу́чений цей хлопчик, то відведу́ його, — і він з'я́виться перед Господнім лицем, і наза́вжди позоста́неться там!“

23 И сказал ей Елкана, муж ее: делай что тебе благоугодно; оставайся, пока не отнимешь, его от груди, только да исполнит Господь слово Свое! Итак осталась женщина, и кормила грудью сына своего, пока не отняла его от груди.

23 І сказав ій чоловік її Елкана: „Роби те, що добре в оча́х твоїх! Залишайся, аж поки відлу́чиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово“. І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.

24 Когда же отняла его от груди, повела его с собою, взяв три тельца и одну ефу пшеничной муки и сосуд вина, и привела его в дом Господень в Силом. Дитя же было еще молодо.

24 А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома́ бичками й одною ефо́ю муки, і бурдюко́м вина, і привела́ його до Господнього дому до Шіло́. А той хлопчик був ще мали́й.

25 И закололи тельца, и привели отрока к Илию.

25 І зарізали бичка, і привели́ того хлопчика до Ілі́я.

26 И сказала Анна: господин мой! да живет душа твоя! Я - та самая женщина, которая здесь при тебе стояла и молилась Господу.

26 І вона сказала: „О, пане мій, як жива душа твоя, мій пане, — я та жінка, що стояла з тобою отут, щоб молитися Господе́ві.

27 О сем дитяти молилась я, и исполнил мне Господь прошение мое, чего я просила у Него.

27 Я молилася за дитину цю, — і Господь дав мені жада́ння моє, що я просила від Нього.

28 Итак я отдаю его Господу на все дни жизни его, потому что он испрошен у Господа. И поклонилась там Господу.

28 А тепер я віддаю́ його Господе́ві на всі дні, скільки він жада́ний для Господа“. І вклонилася там Господе́ві.